Психологія інклюзії

Психологія інклюзії

(горизонти освіти ХХІ століття)

Сучасний світ змінюється досить швидко. Події, що призводять до зміни давно усталених парадигм, часом відбуваються миттєво. Освіта, як і медицина, стосовно змін, що насуваються, часто виступає системою консервативною, адже особливо важко змінюються відносини в системі людини-людина. Це найбільш консервативна і важко змінювана система, яку не завжди можна успішно відрегулювати та пристосувати до сучасних вимог і реалій буття. Між тим, сучасні підходи до навчання людини мають змінюватись, уключаючи її в соціальне життя суспільства.

 Виокремлення, виключення, обмеження та протиставляння людини суспільству досить часто призводить до створення непродуктивних систем взаємодії між нею і суспільством, особливо це відчувається в освітньому процесі як результат створення окремих, закритих систем навчання і виховання. Закритість в освіті людей з особливими потребами (обдарованих та інвалідів) має певні тактичні переваги (концентрація відповідних спеціалістів, можливість створити відповідні умови), але в той же час є провальною стратегією стосовно особистісного розвитку та обмеження досягнень цих категорій людей.

 Сучасні реалії життя вимагають від людини максимальної реалізації її творчого потенціалу та закладених природою потенцій її вдосконалення. Ефемерність формули щастя людини все більше набуває реалістичних духовних практик і матеріалізованих обрисів, гармонійних моделей.  

Людина в сучасному світі

 Сучасне суспільство вимагає нових підходів до потреб людини. Магістральним напрямом в освіті в останні роки став процес інклюзії, який за основну мету ставить включення й збільшення ступеня участі всіх громадян у соціальному житті і, зокрема, передбачає навчання й виховання дитини з особливими потребами в умовах загальноосвітнього навчального закладу.

  До появи інклюзії спонукали зміни в сучасному світі. За останні п’ятдесят років у житті людини відбулися серйозні глобальні зміни: змінилась якість і тривалість людського життя, постали нові проблеми щодо екології людини.

 За останні роки світ досить суттєво звузився, став більш компактним. Усе частіше перебіг тих чи інших подій ми маємо можливість спостерігати миттєво - у рамках реального часу. Світ став більш чутливим до різних змін - у економіці, політиці, екології. Події, які колись відбувались досить далеко, за допомогою глобального телебачення і «всесвітнього павутиння» тиснуть на нашу свідомість, вимагаючи відповідного реагування.

Інформаційний «вал» усе частіше спричиняє психічні проблеми, виснажуючи наші можливості. Але в той же час він надихає нас до пошуків істини, здійснення нових відкриттів. Суперечливість цього процесу примушує шукати в ньому балансу та «золотої середини». Важливою проблемою стає неправильне розуміння інформації, коли людина сприймає сказане або прочитане по-своєму, відхиляючись від первісного контексту. Тому постає нагальна потреба в підготовці та пропедевтиці дитини до інформаційної лавини. Людина має отримати власну систему координат, збагнути, як не заблукати в інформаційних лабіринтах, як віднайти важливу й корисну для себе інформацію.

«Блага цивілізації» досить часто обертаються до людини негативними сторонами. Все частіше результатом людського впливу на природне середовище та його знищення стають нові хвороби. Технологічне навантаження не дає можливості природним екосистемам відновлюватись. Забруднення навколишнього середовища все більше впливає на психофізіологічний стан людини. Тож кількість людей, які мають певні відхилення, буде неухильно зростати, і їх необхідно буде адаптовувати до реальних умов життя, надаючи можливість реалізувати свої прагнення і закладені в них творчі потенції.

                              Принцип рівності

В основу психологічної моделі процесу інклюзії покладено принцип рівності. Діти всі рівні, незалежно їхніх від особливостей: фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних, мовних. 

Фізичні негаразди людини не завжди стають перепоною в її устремліннях, особливо коли здійснюються технологічні прориви в галузі медичного та естетичного протезування, створюються нові пристрої для допомоги людям з особливими потребами. Їм надається все більше можливостей долучитися до звичайного життя (обов’язковим стає обладнання пандусами будинків, магазинів, музеїв, культурних центрів, місць громадського харчування; створення мережі спеціального таксі, забезпечення можливості для пересування транспортом громадського користування і под.). Якщо в «цивілізованому» світі це вже є нормою, то в Україні це тільки несміливі кроки, які ще треба реалізовувати.

Для розуміння цього завдання має змінюватись свідомість наших громадян, але насамперед зміни мають відбуватися в системі освіти і медицини. Вчителі та медики зміною своєї свідомості мають дати поштовх усьому суспільству, бо саме через родину (у якій батьки виступають теж педагогами) і школу як найбільш розповсюджену соціально-культурну інституцію має набуватись і усвідомлюватись розуміння цінності кожного людського життя, його недоторканності, унікальності та можливості творчо реалізувати, удосконалюючи себе і світ навколо себе. 

Досить часто вади, заподіяні природою або набуті в процесі життя людини, не є причиною її інтелектуальних обмежень. Люди з особливими потребами стають прикладом для наслідування здоровими людьми, які начебто необмежені нічим, крім власного бажання подолати свої лінощі і незначні складнощі життя. 

Адже, якщо люди, яких природа обмежила, здатні показувати чудеса досконалості та вміння долати проблеми, успішно реалізуючи власний творчий потенціал, тоді на що здатна і що може зробити людина здорова? 

Багато людей усупереч невисокому соціальному становищу своїх батьків досягали успіхів - той же Стівен Хокінг походить із бідної англійської родини. Відомі письменники Тарас Шевченко, Микола Хвильовий, Павло Загребельний, Василь Стус, філософи Інокентій Гізель, Григорій Сковорода, науковці Михайло Остроградський (математик), Олекса Біланюк (задовго до А.Ейнштейна опублікувавши ряд праць із тахіонної проблематики, він довів, що існують надсвітлові частинки — тахіони, які не можуть рухатися зі швидкістю, меншою від світлової або рівною їй, тим самим започаткувавши нову галузь теоретичної фізики), Юрій Кондратюк (Олександр Шаргей), створену яким модель здійснення польоту до Місяця використали американці в програмі «Аполлон»)… Соціальний статус людини є досить потужним механізмом формування її місця в суспільстві, між тим, досвід успішних людей вказує на можливість подолання і такої перепони. Людина спроможна стати над долею всупереч обставинам особистого і суспільного життя.

Ми всі різні в своєму емоційному сприйнятті подій в оточуючому світі. Ми по-різному налаштовані на бачення і власної діяльності. Ми розуміємо й цінуємо власний світ, а також світ оточуючих нас людей. Ставимось із розумінням до прояву своєї емоційної сфери, вчимося толерантно враховувати наші особливості та менталіте́тні засади (своєрідний стан, рівень розвитку і спрямованості індивідуальної та групової свідомості, здатність до засвоєння норм, принципів, життєвих орієнтацій, суспільних цінностей та адаптації до умов соціального середовища, можливостей впливу на нього, відтворення сукупного досвіду попередніх поколінь) виховання.

Людина стає людиною завдяки вмінню передати свої здобутки, взаємодіяти з іншими за допомогою мови. Безпосередньо людське мислення здійснюється за допомоги мовного інструментарію. Кожна мова «випромінює» власну «енергетику» самоідентифікації людини в суспільстві. Мова формується як сутнісна характеристика кожної людини, духовне і синергетичне (синергетика (англ. synergetics, від грецького. син — «спільне» и ергос — «дія») — це міждисциплінарна наука, що займається вивченням процесів самоорганізації і виникнення, підтримки стійкості і розпаду структур (систем) різної природи на основі методів математичної фізики («формальних технологій») явище, що єднає людину з навколишнім світом.

«За тисячолітню історію існування мова впливала на людину, а людина постійно впливає і витворює мову, а разом вони існують у нерозривній єдності в межах «народного організму»: «мова, яку дарує нам народ, сама вже може показати нам, як безмежно нижче стоїть усяка особа, хоч би яка вона була освічена й розвинена, хоч би як вона була багато обдарована від природи, — перед великим народним організмом» (К.Ушинський).

«Засвоюючи рідну мову легко й без зусиль, кожне нове покоління засвоює в той же час думки і почуття тисяч поколінь, що передували йому і давно вже зотліли в рідній землі» (К.Ушинський). Ось чому важливо оберігати прагнення кожного до рідної мови. Слово є найтоншим інструментом впливу на людей. Естетика слова рідної мови – дієвий чинник впливу на душу дитини. Ось чому необхідно обережно, з розумінням ставитись до рідної мови кожної дитини.

Підтримуючи рідну мову в дітей за межами проживання їхнього етносу, батьки прищеплюють дитині духовність власного етносу, а вивчаючи мову країни, де дитина проживає зараз, вони допомагають їй краще зрозуміти історію і культурне надбання цієї країни.

Принципи розуміння

Інклюзія як процес спирається на розуміння інших. Підґрунтям такого розуміння є загальнолюдські цінності. Дуже важливо створити взаєморозуміння між людьми. Проте створення взаєморозуміння – це лише половина справи. Взаєморозуміння потрібно вміти утримати. Для цього необхідний ряд умов: взаємне бажання партнерів по спілкуванню зберегти досягнуте взаєморозуміння, вияв ними наполегливості, терпіння у зближенні позицій за розбіжностей, що можуть виникати з ряду питань, а також стриманість і поступливість, тактовність у спілкуванні.

 Важливо навчитися бачити себе зі сторони, співставляючи власні уявлення про себе з тим, як тебе сприймають інші. 

Чого ж прагнуть усі люди, незалежно від особливостей (фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних, мовних) і особливо люди з особливими потребами?

Ми бажаємо, щоб нас:

-         не жаліли, а розуміли;

-         не тільки співчували, але й сприймали такими, які ми є;

-         не виокремлювали, а бачили й рахувались із нашим потребами.

Тож дослухаймося один до одного, почуймо власне серце, включімо до дії розуміння, навчімося говорити так, щоб чути інших! Ми давно вже блукаємо в «країні глухих», ми рідко чуємо одне одного, нам часто заважають «переживання» за успіхи інших, хоча варто переживати за успіхи власні. Ми розучилися радіти простим речам: сонцю, вітру, шурхотінню осіннього листя, успіху наших колег і друзів. Як важливо жити на повні груди, сприймаючи світ таким, яким він є. Коли важко, завжди пам’ятаймо, що є надія, є підтримка ближнього! Тільки так ми зможемо подолати всі негаразди і дати шанс на краще життя людям з особливими потребами!